intro 03617 грудня 2015 року Генеральна Асамблея ООН одностайним голосуванням прийняла резолюцію щодо визнання права людини на санітарію як окремого права.

Це перший раз, коли глобальний орган висуває на перший план питання санітарії в якості беззаперечного права, стверджуючи, що «всі, без винятку, повинні мати фізичний і економічно прийнятний доступ до санітарії». Донині два з половиною мільярда людей в світі не мають доступу до каналізації, в тому числі один мільярд людей не мають ніяких санітарних умов (туалетів) і все ще «ходять до вітру». Сьогодні вирішення проблем в області санітарії включає вивчення питань вразливості інфраструктури від зміни клімату, сталих ринків, та, серед іншого, проблеми комунальної санітарії (на рівні громад).

http://www.ohchr.org/EN/NewsEvents/Pages/DisplayNews.aspx?NewsID=16903&;LangID=E

У Женеві 18 грудня 2015 відбулося проголошення визнання «права людини на санітарію» як окремого права разом з «правом людини на безпечну питну воду» Генеральною Асамблеєю ООН за участі Уповноваженого доповідача від ООН з питань прав людини на воду і санітарію, Лео Хеллер, і Голови Комітету ООН з економічних, соціальних і культурних прав, Валід Саді.

Відомо, що 2,5 мільярда людей все ще не мають доступу до покращеної санітарії і Ціль 7 щодо санітарії не була виконана серед 18 Цілей Розвитку Тисячоліття до 2015 року. Один мільярд людей продовжують практикувати відкриту дефекацію, при чому, дев’ять з десяти цих людей мешкають в сільській місцевості по всьому світу.

«Право на санітарію є важливим компонентом права на достатній життєвий рівень, яке невідривно пов’язане з найвищим досяжним стандартом здоров’я, та пов’язане з правом людини на воду…» — сказав пан Саді — «Чітке вирізнення права людини на санітарію та права людини на воду наразі підтверджує, що санітарія має відмінні риси, які заслуговують на своє окреме визнання і відокремлення від води в деяких випадках».

Експерти пояснили, що за умов коли санітарія розглядається разом з питаннями води, уряди, як правило, зосереджені лише на воді і не беруть до уваги такі проблемні місця санітарії, як вигрібні ями і септики, які й досі широко використовуються. Як правило, домогосподарства, які самостійно забезпечують умови санітарії на місцях, часто самі без допомоги держави забезпечують весь процес: від будівництва вбиралень та локальної каналізації до підтримки їх в робочому стані, збору та утилізації стоків. Фахівці зазначили, що «право на санітарію також вимагає забезпечення приватності і гідності».

«До санітарних і водних питань потрібно підходити комплексно на багатьох рівнях…» — сказав пан Хеллер — «Я твердо вірю, що чіткі визначення права людини на санітарію та право людини на воду, наведені в резолюції, допоможуть привернути міжнародну увагу до питань санітарії в контексті Порядку денного 2030 в інтересах сталого розвитку».

У резолюції, прийнятій 17 грудня Генеральною Асамблеєю ООН, держави-члени визнали, що «право людини на санітарію дає всім без дискримінації право мати фізичний і економічно прийнятний доступ до санітарії у всіх сферах життя, який є безпечним, гігієнічним, соціально справедливим і культурно прийнятним та таким, що забезпечує конфіденційність і повагу до гідності».

«Це значний крок всіх держав-членів ООН для забезпечення права на санітарію на рівні з правом на воду…» — сказав Спеціальний доповідач Хеллер — «Комітет вітає повне визнання права на санітарію державами, і підкреслює важливість дотримання принципів недискримінації, гендерної рівності, участі та обліку…» — заявив пан Саді — «Ми закликаємо всі держави-члени спрямовувати ресурси на санітарію в їх національних бюджетах і у програмах розвитку міжнародного співробітництва, зокрема, на забезпечення доступу до санітарії для найбільш маргіналізованих та окремих вразливих груп, що живуть у несприятливих умовах, та для жителів міських нетрів і сільської місцевості», кажуть експерти.

Лео Хеллер (Léo Heller) є Спеціальним доповідачем ООН з питання права людини на безпечну питну воду і санітарію. Він був призначений Радою з прав людини у листопаді 2014 року. Пан Хеллер в даний час є дослідником Фонду імені Освальдо Крузо в Бразилії.

Дізнатися більше: http://www.ohchr.org/EN/Issues/WaterAndSanitation/SRWater/Pages/SRWaterIndex.aspx

Валід Саді (Waleed Sadi) є Головою Комітету ООН з економічних, соціальних і культурних прав, до складу якого входять 18 міжнародних незалежних експертів, які стежать за здійсненням ICESCR державами-учасницями.

Дізнатися більше: http://www.ohchr.org/en/hrbodies/cescr/pages/cescrindex.aspx

В Україні питання санітарії та права на санітарію не закріплені відповідним чином в законодавстві. Досі цю галузь житлово-комунального господарства ми називаємо сором’язливо «водовідведенням», ігноруючи весь комплекс проблем — від забезпечення доступу до умов санітарії громадян/громад до управління продуктами життєдіяльності людини та стічними водами на всіх рівнях.

Накопичені десятиліттями проблеми санітарії: відсутність або застаріла інфраструктура, брак туалетів та підключення до каналізації окремих домогосподарств, груп споживачів і цілих населених пунктів; неналежна або повна відсутність очистки стічних вод та скид або повторне використання неочищених стоків — сьогодні вже значною мірою негативно впливають на стан довкілля та водних ресурсів, джерел питного водопостачання в Україні. Однобокі кроки уряду України — на покращення умов для розвитку бізнесу за рахунок благополуччя та здоров’я громадян і природи шляхом відмови від регулювання сектору санітарії (необґрунтованого спрощення дозволів, зокрема: пом’якшення вимог та стандартів на скиди стічних вод (насамперед щодо вмісту органіки, а це крім вуглецю, ще й азоту та фосфору) у природне довкілля; введення мораторію на перевірки, проведення недолугої адміністративної реформи та суттєвого скорочення санітарно-епідемічного нагляду; втрати державного моніторингу водних ресурсів, відсутності державних програм та інвестицій на будівництво, реабілітацію та модернізацію каналізації і очисних споруд — ведуть до погіршення ситуації щодо забезпечення безпеки життя, яка стосується доступу до безпечної води та санітарії громадян України.

Як в цих умовах Україна буде виконувати життєзабезпечуючі (базові) функції держави, які нині вже визнані і закріплені як міжнародні обов’язки держави щодо гарантування права на воду та санітарію для кожного українця? Це питання не може лишатися без належної уваги та роботи державних органів влади всіх рівнів. Можливо, крім резолюцій ООН щодо права на воду і, тепер вже, на право на санітарію; крім міжнародних зобов’язань по Протоколу про воду та здоров’я (Україна є стороною цього Протоколу з 2003 року) нині значні сподівання пов’язані з євроінтеграцією, яка має дати поштовх до вирішення вкрай загострених проблем галузі санітарії в Україні.

Вхід для користувачів